Ти на вушко мені помурчи про любов.
Хай у хугу лютневу зігріється кров.
Розцвітуть хризантеми на мерзлім вікні.
(Ой, пробач! Знову штампи оті навісні!)
Розгубились давно романтичні слова...
Через те, що вже сива моя голова?
Чи тому, що слова набули вже ваги?
Може більше нам цінні вже борщ й пироги?
Дай-но, капці! Кота налякай-но кийком!
Я поставлю на столик горня з молоком -
Якось треба ж позбавитися печії!
Пам'ятаєш: колись ми "гонили чаї"...
І сварили дітей: "Спіть вже там, не шуміть!"
Зараз діти нам: "Чуєм! Тихіш! Не кричіть!"
-Га? Летять кажеш? Роки насправді летять!
Скоро внучкам пора підійде дівувать.
І куди ж воно ділось так швидко, скажи?
Постаріли обоє... Нехай! Не тужи!
Сядь-но ближче. Згадаєм життя. Не мовчи!
Про любов, як у молодості, помурчи!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Проза : После Пасхи - Николай Погребняк И вот – Пасха! Церкви в нашей деревне не было, да и верующих, в общем-то, не было: об Иисусе Христе никто толком ничего не знал, да и знать не стремился, но все восклицали: "Христос воскрес!" – "Воистину воскрес!" – и обнимались, и целовались, и застолье в каждом доме, и за каждым столом, провозгласив тост "Ну, за праздник!", чокались стопками с самогонкой. Мы же, ребятишки, с восторгом "чокались" подаренными крашеными яйцами и радовались конфетам, точно ещё раз встречали Новый год.
